Всередині басейн був схожий на цирк, тільки не круглий, а продовгуватий. І там, де в цирку арена, Юрасик побачив величезну «ванну», наповнену прозорою голубуватою водою.
У центрі «ванни» прямісінько з води виросла висока, під самісіньке склепіння басейну, ялинка. Вона була розцяцькована блискучими іграшками. «Оце так ялинка!» – захоплено подумав Юрасик.
На свято прийшло багато людей: дорослі й діти. Всі вони квапливо шукали свої місця, штовхалися, перемовлялися, про щось розпитували одне в одного. І від цього все аж гуло навколо. Юрасикові здалося, ніби він прийшов у критий ринок на Бессарабку, де не раз купували вони з мамою апельсини. У басейні справді чомусь пахло апельсинами.
Нарешті з татом вони протовпилися до свого місця на трибуну, що була вище, над самісінькою «ванною». Юрасик умостився на батькових колінах. Звідси ялинку було видно ще краще. Вона ледь-ледь погойдувалась на воді, і в усі боки від стовбура розбігалися маленькі хвильки.
Тільки Юрасик надумав було розпитати батька, чи довго ялинка зможе так триматися на воді; як погасло світло. Стало темно-темно. Плавно полинула тиха, ніжна музика.
І раптом прожектори прорізали непроглядну пітьму. Мить – і Юрасик побачив Діда Мороза. Він стояв на помості край «ванни», піднявши в правій руці довгу палицю із сріблястою зіркою на кінці.
— Здоровенькі були, батьки й малята! Дозвольте вас із Новим роком привітати! — гучно залунало із репродукторів. — Здалеку я приплив до вас водою, привіз подарунків чимало з собою. Хто морозу й води не боїться, – до мене мерщій з'явіться!..
Глядачі схвально загомоніли. Юрасик уже був посунувся з батькових колін, щоб рушити до Діда Мороза, коли це на вишці, що стояла над краєм «ванни», з'явилася дівчинка. Струнка, в сріблястому платтячку, з блакитно-білим корабликом на голові. Вона ступила крок уперед і стрімко шугнула вниз головою, широко розкинувши руки, наче ластівка крила.
— Снігуронька, Водяна Снігуронька, — почулося довкола.
Промені прожекторів різко застрибали, в очах Юрасикові замерехтіло. А на вишці показалися маленькі дівчатка в іскристих пухнатих спідничках, схожих на сніжинки. Вони заходилися стрибати одна поперед одної у воду. Згори густо посипався сніг.
Глядачі палко заплескали в долоні. Мов заворожений, дивився на все це Юрасик.
На ялинці спалахнули яскраві лампочки. З усіх боків до неї почали підпливати дівчатка-Сніжинки, які щойно пірнали з вишки. А над ними світло прожекторів змінювалося різними кольорами: то синім, то червоним, то зеленим...
— Чарівне видовище! — вигукнула жінка, що сиділа поруч тата. — Тобі подобаються Водяні Сніжинки? — звернулася вона до Юрасика. Та Юрасикові було не до неї. Він дивився на водяну гладінь, затамувавши подих. Очі в нього сяяли щастям.
Під тихі звуки вальсу Сніжинки парами кружляли у воді. Розпливалися в різні кінці басейну, а тоді знову наближалися до ялинки, збиваючи ногами біле шумовиння й бризки. На якусь мить вони зникли під водою, потім, знову виринувши, лягали на спину і швидко-швидко пливли, осяяні різнобарвним промінням.
Від його мерехтіння, від небаченого досі дива у Юрасика аж голова пішла обертом. «І як вони можуть так плавати?» — подумав він розгублено.
А дівчатка-Сніжинки утворили вже навколо ялинки велику зірку.
Враз музика стихла. Сніжинки, зібравшись докупи, наче по команді, гуртом пірнули, погасло світло. Лиш один різкий промінь перетнув водяну гладінь під ялинкою. Мовби в казці, Юрасик побачив на самісінькому дні «ванни» розпливчаті постаті Сніжинок.
Спалахнуло яскраве світло, в басейні стало видно як удень. Сніжинки виринули з води, підтримуючи руками великий прозорий мішок.
А на вишці вже стояли Снігуронька з великою цифрою «3» в руках і Дід Мороз, що тримав цифру «1». Юрасик, як було це колись давно, примружив спершу ліве око, потім - праве. Саме тоді Снігуронька стрибнула у воду, а Дід Мороз, піднявши над головою цифру «1», урочисто промовив:
— З Новим роком, дорогі мої малята. А тепер беріть подарунки до свята!
Музика заграла марш. Сніжинки, розв'язавши мішок, кинулися до трибун, де сиділи глядачі. Перед самісіньким носом здивованого Юрасика виникла білява Сніжинка. Вона подала йому целофановий мішечок, в якому жовтіли апельсини й цукерки, і сказала пошепки:
— З Новим роком! З Новим щастям, хлопчику! — І тут же пірнула у «ванну».
Обличчя, очі Сніжинки видалися Юрасику знайомими. Десь він зустрічав її. Але де?
Жінка, що сиділа поруч тата, підвелася й помахала Сніжинці рукою:
— 3 Новим роком!..
Юрасик глянув на жінку, їхні погляди зустрілися.
«З Новим роком, Водяна Сніжинко!» — повторив у думці Юрасик, зачаровано перевівши погляд на Сніжинку, що вже кружляла у воді навколо ялинки.
А зелена лісова красуня, ледь-ледь погойдуючись на голубуватій гладіні басейну, усміхалася до Юрасика іскристими вогниками своїх лампочок.
Джерело: Чайковський Богдан. Ялинка на воді // Юрасик-карасик і Водяна Сніжинка / Б. Чайковський. – Київ,1974. – С. 6-8.
