Користувачі
0
0 голосів
Ви можете слухати безкоштовно аудіокнигу «Сію, сію, посіваю… - Скуратівський Василь Тимофійович». Всі аудіокниги жанра "Казка" слухайте онлайн в найкращій українській бібліотеці sluhayknigi.com
Слухати книгу
1
переглядів
0
відгуків

Про аудіокнигу

Анотація до аудіокниги

Сію, сію, посіваю…

— Дідусю, а як зустрічали Новий рік наші пращури? Він усміхнувся, підняв угору вказівного пальця.

— Це окрема тема! Бач, як виходить — ми краще знаємо про обряди в далеких країнах, ніж про свої, домашні. Тарас Шевченко з цього приводу, знаєш, як казав: «І чужого научайтесь, і свойого не цурайтесь...».

Але коли тебе цікавить наша історія, то залюбки розповім...

У давнину, ще до запровадження християнства, Новий рік починався в березні. Язичники (так називали наших далеких пращурів за те, що вони вірували в чудодійство природних сил — сонця, місяця, блискавки, дерева, річки, озера) вважали, що з пробудженням природи має неодмінно народитися й Новий рік. Тому з приходом весни люди збиралися на галявах, співали, водили танки, грали в різні ігри, приносили дарунки добрим богам, щоб задобрити їх. Найпершим символом весни, а отже й Нового року, вважалася верба. Це тому, що вона розпукувалася найраніше.

З приходом весни дівчата йшли до діброви. З-поміж себе вибирали кустянку — найсимпатичнішу дівчину — і прикрашали її зеленими галузками. Решта ж плели віночки, одягали їх на голівки і йшли селом з піснями. Заходячи до осель, кустянки вітали господарів з Новим роком, бажали родині щастя, здоров’я, щедрих статків, багатого врожаю. Цей обряд називався «Водити Куста».

Згодом, коли київський князь Володимир Великий запровадив на Русі християнство, Новий рік перенесли на вересень. Але ще не одне століття наш народ святкував новоріччя за старим звичаєм. Тому митрополит Феогностій вимушений був розповсюдити 1342 року новий наказ, яким зобов’язував усіх людей православної віри відзначати Новий рік лише у вересні.

Минав час. Уся Європа перейшла на римське літочислення. Виникла необхідність перенести Новий рік на січень і в нас. З 1918 року ми святкуємо новоріччя з 31 грудня на 1 січня. За церковним календарем воно відзначається на 14 днів пізніше.

Традиційні українські новорічні обряди вельми цікаві. Серед слов’янських народів це найбільш поетичні дійства. Особливо колядки та щедрівки. Напередодні Різдва починали щедрувати дівчата. Хлопці колядували днем пізніше. Юнаки вибирали ватагу, котрий носив велику звізду, Маланку — перевдягненого в жіноче вбрання заводіяку-витівника, Козу та Лікаря. При гурті обов’язково мав бути й Міхоноша — вайлуватий хлопець з торбинкою, котрий збирав віддарунки.

Обходячи односельців, юнаки просили дозволу завітати до хат Вважалося, що колядники обов’язково принесуть господарям щастя на весь рік. Тому їх чекали в кожній оселі. Обряд починався з величальних пісень господареві, господині та їхнім діткам.

Я слухав дідуся і згадував торішній Новий рік. Поскрипує сніжок, пощипує морозець, а вулицею з масками і зіркою йдуть колядники. Ось вони заходять до нашого подвір’я. Звіздар стукає у вікно. Тато, накинувши кожушину, виходить на вулицю. «Можна вам заколядувати?» — просить дозволу ватага. «А чого ж ні, — кланяється їм батько. — Заходьте, прошу, до господи!».

Під музичний супровід вибухає парубоцька співаночка:

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я...

Далі почалася вертепна вистава. Особливо мені до вподоби маскарадна Коза. Вона така чудернацька: змахує головою, висолоплює язика, буцькається навсібіч. Мені трохи лячно стає, і я вилажу на піч. Та Коза наздоганяє: «Я тебе ріжками, я тебе ніжками...». Слідом за нею і Міхоноша з наповненою гостинцями торбою. «Облиш, Кізонько, — зупиняє він вередливу тварину. — Господар пообіцяв нам щедрого гостинця!».

Тато скидають у міх заздалегідь приготовлені віддарунки, а колядники починають співати нам величальні.

Вранці сусідів та родичів вітали з Новим роком хлопчики й дівчатка. Хлопчикам дозволялося засівати оселю зерном. А перевесниці лише щедрували. Одну з таких пісень-щедрівок і пригадав дідусь:

— Я дівчинка маленька,

В мене платтячко рябеньке.

Я ще не знаю ні аз, ні буки,

Дайте мені червінчика в руки!

На новорічні свята обов’язково готували і обрядову кутю, їх було дві — багата, чи щедра (напередодні Різдва, тобто 6 січня, і голодна, або пісна (в переддень старого Нового року — 13 січня). Кожна страва мала своє призначення і пов’язані з нею обряди.

Напередодні Різдва в кожній оселі мало стояти на столі дванадцять страв. Усі члени родини мусили почастуватися ними. Починали вечерю тільки з куті.

— Ну ось і все про давні обряди, — мовив дідусь.

Джерело: Скуратівський Василь. Сію, сію, посіваю… : [уривок] / В. Скуратівський // Погостини, або Дванадцять мандрівок у глибину століть : оповідання / В. Скуратівський. – Київ, 1990. – С. 16-18.

Слухайте онлайн
0 голосів
На sluhayknigi.com ви зможете безкоштовно слухати аудіокнигу Сію, сію, посіваю… - Скуратівський Василь Тимофійович! Слухайте mp3 аудіокнигу без реєстрації у хорошій якості зі свого смартфону чи ПК у будь-який час.

Відгуки

Мінімальна довжина коментаря – 50 символів. Коментарі модеруються
Поки немає коментарів. Ти можеш бути першим!